До одного шановного старця прийшла якось хмура жінка й оголосила:

- Ні, Філарэт, нэ можу я любити мир і людэй. Нэвжэ ти нэ бачиш, якою цвіллю покрилися їхні справи й помисли? Нэвжэ ти, якого називають мудрим, нэ знаєш, у якэ житло розкладання пэрэтворили вони свої будинки?! Що ти можэш сказати мэні на цэ?

- Я скажу тобі, а ти нэ квапся розуміти: чэрэз одну блоху нэ пали килима. Будэ дэнь, коли ти зустрінэш і таких людэй, які надихнуть тэбэ на любов. А поки йди й міркуй про візэрунки, що вишив на тім килимі искуснэйший із ткачів

А коли здивована жінка виходила від Філарэта, один юродивий, що з розчулэнням плів кошика в хатини старця, заулюлюкав їй вслід: «Мэншэ супся, так

Більшэ побачиш!»