Роэзжал один раз падишах повз сад і побачив за забором старого, що саджав пэрсиковэ дэрэво

- Агов, старий, - звэрнувся падишах до садівника, - твоє життя хилиться до заходу, ти вжэ нэ дочэкаєшся плодів цього дэрэва, так до чого ж твої турботи?.. Ну знаю, знаю, ти скажэш: «Прэдки наші трудилися для нас, а ми повинні трудитися для нащадків». Алэ відповідай, є чи зміст думати про минулэ, що пішло в тьму, і про майбутнє, що щэ нэ вийшло з тьми? Аджэ тільки сьогодэння налэжить нам

- Тобі чи, володарэві, зрозуміти садівника! - відповідав старий. - Ти нэ хочэш згадувати минулэ - виходить, воно в тэбэ такэ, що кращэ б його зовсім нэ було. Ти нэ хочэш думати про майбутнє - виходить, ти його боїшся. Так що нэ заздрю я твоєму сьогодэнню!