Хто такі опричники?

Наприкінці 1564 року цар Іван Грозний зненацька покинув Москву й зупинився за Троїце-Сергієвим монастирем, у своєї улюбленої Александровской слободі (нині місто Александров). Звідти в січні наступного року він послав грамоту, сповіщаючи, що залишив своє царство через боярську зраду. Коли до царя прибула делегація москвичів із проханням не залишати владу, Іван пішов на це з умовою, що йому не будуть заважати «класти свою опалу» на зрадників, а інших і стратити, а йому самому вчинити собі особливий двір - «опричнину».

Діставши згоду, цар улаштувався в Александровской слободі, підібрав новий штат придворних і оточив себе тисячью слухняних дворян. Із цього моменту Іван Грозний і повів ту полити- ку, що одержала в історії назва «опричної», або «опричнини». Насамперед цар розділив територію країни на дві частини

Кращі області він взяв під своє керування - це й була та сама опричнина (старе російське слово «опришнина» означало особливе володіння). Інші землі стали земщиною. Сюди з опричних областей виселялася князівсько-боярська знать зі своїми дворами

Земщина управлялася Боярською думою, що, щоправда, без згоди пануючи не могла прийняти жодного важливого рішення. Крім того, засновуючи опричнину, царі зажадав від земщини величезний по тимі часам разовий податок в 100 тисяч рублів. Ціль опричнини жорстокий і підозрілий Іван бачив у викорінюванні «крамоли»: йому всюди ввижалися зрадники. У дійсності ж численні страти й конфіскації майна завдали удару по всій князівсько-боярській аристократії й позбавили її більшості політичних і економічних привілеїв

Волю пануючи активно виконувала його особиста дворянська гвардія, що виросла в ціле військо з 5-6 тисяч чоловік. Це й були знамениті опричники, убрані повною владою й відповідали за свої вчинки тільки перед самодержцем. Щоб виділитися, опричники носили особливі каптани, а також прив'язували до своїх сідел собачі голови й мітли

Так не мудруючи лукаво виражалася думка, що вони гризуть царських ворогів, як собаки, а мітлою вимітають із країни зраду. Опричники господарювали в країні, немов у себе будинку

Вони частенько уривалися в боярські садиби, палили, грабували, катували, мучили жителів, насилували жінок. Народ стогнав і люто ненавидів опричників. Самим жорстоким виконавцем злої царської волі був улюбленець Івана Грозного Малюта Скуратов (по-справжньому його кликали Григорій Лук'янович Скуратов-Бєльський).

В 1569 році він, наприклад, власноручно задушив митрополита Московського Пилипа, що не догодив паную своїм виступом проти опричної політики. В 1570 році опричники розгромили Твер, Торжок і Новгород, де, судячи з повідомлення Скуратова, було вбито більше тисячі чоловік. Населення обкладалося непосильними податками, для стягнення яких Іван Грозний застосовував катування й страти. Опричнина привела до різкого посилення самодержавної влади

В 1572 році цар нарешті скасував своє дітище й навіть повернув власникам частина конфіскованих земель. Однак країна була розорена, особливо постраждали селяни. Що харак- терно, не поздоровилось і самим опричникам. Іван Грозний зрозумів, що покладатися на буйну й жорстоку стихію, юрбу не треба.

Майже всі колишні улюбленці пануючи піддалися болісним катуванням і стратам. Повезло лише Мале юті Скуратову, що загинув не від царської руки, а на війні в 1573 році. Але ніщо не могло витравити пам'ять про жахи опричнини. Слова «опричнина», «опричник» придбали загальне значення

Зміст першого можна передати словом «жорстокість», а другого - словами « самодур », « садист ». иза. 13-10-2010 опричники-це Мвдшники в часи Івана Грозного

Вася 07-05-2012 Опричники це - українські політики. Пидараси!!!


Понравилась статья? Поделиться с друзьями: